Право

Право на інформацію

Кожне право є дієвим тільки тоді, коли воно забезпечується та гарантується законодавством. Такими гарантіями в Україні, перш за все, є норми Конституції, норми міжнародних активів, та, безумовно, державний примус, який, на жаль, є найкращою гарантією в нашій державі.

Так, частина 1 статті 9 Конституції України проголошує, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Тому, відповідно до ст.19 Міжнародного пакту “Про громадянські і політичні права” в Україні забезпечується право “шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово, чи за допомогою друку або художніх форм вираження, чи іншими способами на свій вибір”.

Це право є невід’ємною частиною права на свободу вираження поглядів. Позбавлення права поширювати інформацію унеможливлює свободу вираження поглядів, і є явним порушенням цього основоположного права.
Як постановив Європейський Суд, право одержувати інформацію “забороняє державам обмежувати особу в одержанні інформації, яку інші, можливо, бажають або прагнуть повідомити їй”.

Зобов’язання урядів щодо забезпечення свободи ЗМІ, виходять такою самою мірою з права на інформацію, як і з права на свободу слова та вираження поглядів.
Основу правового регулювання права на інформацію складає Конституція України. Конституційні гарантії права на інформацію закріплені, перш за все, у ст.32, 34 та 40.

Зокрема, ст.32 Конституції встановлює такі важливі у журналістській діяльності принципи, як недоторканість особистого та сімейного життя людини, заборону збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, право кожного знайомитися з інформацію про себе; судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе, право вимагати вилучення такої інформації та відшкодування заподіяної шкоди, у т.ч. моральної.

Стаття 34 Конституції гарантує право на свободу думки слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Вона містить загальні принципи свободи обігу інформації та вказує на можливі випадки його обмеження.

Узагалі, ЗМІ не мають якогось особливого права на інформацію; це право належить усім громадянам. Однак професія журналіста грунтується на фундаментальному праві шукати, одержувати та поширювати інформацію, а ЗМІ вважаються засобами здійснення цього права.

Тому будь-яке втручання у право журналіста шукати, одержувати та поширювати інформацію є особливо серйозним порушенням цього права.

Право на інформацію гарантується:

  • обов’язком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
  • створення у держорганах спеціальних служб та систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;
  • вільним доступом суб’єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних та музейних фондів, за винятком установлених законом обмежень;
  • створенням механізму здійснення права на інформацію;
  • здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про інформацію;
  • встановлення відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
    Основними шляхами для отримання інформації, необхідної журналістам, є інформаційні запити щодо доступу до офіційних документів і запити стосовно надання письмової або усної інформації; використання додаткових можливостей здобуття інформації від органів державної влади та місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб за допомогою механізму акредитації; інтерв’ю, коментарів тощо.

Виходячи з цього, законом визначено порядок доступу та правила збору інформації залежно від її виду.