Право

Доступ журналiстiв до мiсць стихiйних лих, катастроф, масових безпорядків

Українське законодавство прямо передбачає право журналістів мати доступ до місць надзвичайних подій, стихійних лих, екологічних катастроф, аварій, масових безпорядків. Відповідні норми містяться у ст. 26. Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” та ст.38 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”.

Якщо журналіста не допускають чи силою намагаються позбавити можливості перебувати в місцях, вказаних у вищезгаданих статтях, це означає, що його право порушено. Законодавством не передбачено іншого порядку оскарження зазначених неправомірних дій, крім звернення до суду. Проте це не означає, що журналіст не має права оскаржити неправомірні дії посадових осіб, зверненням до вищестоящих органів влади та їхніх посадових осіб.

Процес розгляду судових справ тривалий, однак журналіст має право вимагати компенсації як матеріальної так і моральної шкоди. Матеріальна шкода може полягати, зокрема, у втраті гонорару через неможливість підготувати матеріал, а моральна – у душевних переживаннях через неправомірні дії правоохоронних чи інших органів.
Важливим є питання: як журналіст може довести у суді те, що його не допустили до місць стихійних лих і катастроф.

Такі факти можуть встановлюватися на підставі відеозаписів з місць подій; протоколами правоохоронних органів про затримання чи про непокору міліції, де буде вказано, що ви відмовилися добровільно залишити місце подій (при підписанні вами цих протоколів, необхідно переконатися на наявність такого запису, а також дуже уважно ознайомитись зі змістом усього протоколу); офіційними заявами посадових осіб органів державної влади, в яких вони визнають, що встановили обмеження на доступ журналістів до місць стихійних лих. Цей перелік не є вичерпним і лише наводить декілька прикладів.

На відміну від місць виникнення стихійних лих, катастроф, аварій тощо, доступ до місць скоєння злочину може бути обмежений для журналістів. Таке обмеження здійснюється в інтересах слідства, якому надзвичайно важливо зібрати всі наявні докази. Перебування сторонніх осіб на місці скоєння злочину, може призвести до знищення доказів або появи сторонніх предметів, які можуть бути випадково прийняті за речі, залишені злочинцями.

Інакше може вирішуватися питання щодо права проводити відеозйомку місця злочину та дій правоохоронних органів, перебуваючи у місці, доступ до якого є відкритим. Наприклад, у місці скоєно злочин, міліція оточує місце події з метою забезпечення проведення слідства. Навколо цього місця, як правило, збирається значна кількість людей, які можуть вільно спостерігати за діями правоохоронних органів.

Якщо оператор, який знаходиться серед натовпу, буде проводити відеозйомку, ніхто не може йому заборонити це робити. Адже по-перше, зйомка не заважає правоохоронним органам здійснювати свою справу. По-друге, зйомка проводиться з місця, де будь-яка особа може побачити те, що відбувається, тобто журналістом не буде розкрито більше інформації, ніж вже є відкрито для публіки. По-третє, жоден закон прямо не передбачає права правоохоронних органів забороняти здійснювати такий відеозапис чи вилучати вже відзняті матеріали.

У таких випадках потрібно чітко, але коректно, дати зрозуміти правоохоронцям, що вони не мають законного права вилучати записи і що такі дії можуть розглядатися як перешкоджання законній діяльності журналістів, за що Кримінальним кодексом України встановлено відповідальність.

Це ж стосується і спроб вилучення касет, записаних на публічних заходах, на яких певні високопоставлені особи проявили себе не найкращим чином. У такому разі ніхто не має жодних законних підстав вилучати записи в журналістів, а журналісти мають право і всі підстави не передавати їх для перегляду чи редагування.

Журналістам слід користуватися принципом публічності місця. Якщо зйомка проводиться у публічному місці – на вулиці, площі, на публічних зборах тощо, – то будь-яка особа може особисто побачити те ж, що знімає оператор. Отже, така зйомка є дозволеною. Винятком може бут лише зйомка конкретної особи, якщо вона під час зйомки висловлює заперечення проти того, що власне її знімають.

Слід наголосити, що ст.387 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за певні дії, які можуть бути здійснені й журналістами. Це стосується розголошення даних досудового слідства, або дізнання. До таких даних належать відомості, зібрані у ході провадження досудового слідства або дізнання, що містяться у протоколах, постановах тощо, які є у справі.

Відповідальність за розголошення даних досудового слідства можуть нести: свідок (у тому числі журналіст), потерпілий, цивільний відповідач, цивільний позивач, захисник, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, а також інші особи, які були присутні при проведенні слідчих дій, зокрема, журналісти, якщо кожен із них спеціально у письмовий формі був попереджений про обов’язок не розголошувати дані досудового слідства і про кримінальну відповідальність у разі порушення взятого зобов’язання.

Якщо розголошення відбулося за відсутності такого письмового попередження, склад злочину відсутній, отже відсутня і відповідальність. Однак не слід забувати, що у силових структурах існує значна можливість для кримінального переслідування та утиску журналістів. Тому для самозахисту треба ознайомитися з правами працівників міліції, викладеними в ст.11 Закону України “Про міліцію”.

Отже слід знати, що огляд речей працівниками міліції може проводитися тільки стосовно осіб: що підозрюються в скоєні злочину; звинувачених; засуджених; затриманих за адміністративні правопорушення, а також осіб, які мають явні ознаки психічного розладу і несуть небезпеку для себе і оточуючих людей.

У разі проведення ними огляду речей щодо осіб, які не визначені у наведеному переліку, вони грубо порушують права і свободу цих осіб. Крім цього, варто ознайомитися також і зі змістом ст.177, 178, 184 Кримінально-процесуального кодексу України, якими разом зі згаданим Законом України “Про міліцію” (ст.9, 11), встановлено підстави і порядок проведення обшуку та вилучення документів.
Обшук і вилучення є слідчі дії і проводяться лише під час розслідування кримінальної справи відповідно до Постанови слідчого на підставі санкції прокурора чи його заступника. Обшук і виїмка в квартирі чи іншому володінні особи можуть бути проведені лише за рішенням суду. Це є конституційно гарантованим правом (ст.30).

Згадані дії можуть проводитися лише за письмовим дорученням слідчого і обов’язково, у присутності понятих. Проведення згаданих дій без санкції прокурора й постанови суду можливе лише у виняткових випадках – у разі порятунку життя людей чи переслідуванням особи, яка скоїла злочин. Причини несанкціонованого обшуку мають бути зазначені в протоколі, копія якого протягом доби має бути направлена прокуророві.